Татьяна, 50 - 19 марта 2013 16:06

www.peleh.kiev.ua
Консультування у випадку смерті близької людини.

У житті втрати більше чи менше відчутні, але у всіх випадках людина відчуває душевний біль, переживає горе. Втрати, як і інші події нашого життя, не тільки болючі, викликаючи стрес, безсоння, сум, горе...., вони, ще розкривають до того ж особливості особистісного зростання.

Для того, хто помер, смерть – закономірне закінчення його земного життя. Однак в душах близьких і друзів людина ще продовжує існувати, у крайньому випадку, деякий час. Примирення з утратою – болючий процес, у якому, від «утраченої людини» відмовляються поступово й важко. Але процес є абсолютно природнім і його не слід форсувати. Ніхто не повинен переконувати в протилежному, намагатися чимось зацікавити, зокрема розвагами. Смерть близької людини - це важка рана, і нещасний має право на почуття суму.

Інтенсивність і тривалість почуття суму в різних людей не однакові. Усе залежить від стосунків з утраченою людиною, від виваженості провини, від тривалості траурного періоду в конкретній культурі.

Душевні муки, як найяскравіший компонент трауру є перед усім процесом, ніж станом. Перед людиною заново постає питання про ідентичність, відповідь на яке приходить не як миттєвий акт, а з часом у контексті людських стосунків. Для опису процесу суму часто використовують модель, яка передбачає чергування стадії відхилення, озлобленості, компромісу, депресії, адаптації. Вважається, що нормальна реакція суму може тривати близько року.

Зразу після смерті людини виникає гострий душевний біль.

На першому етапі емоційного шоку людину супроводжує спроба відкидати реальність ситуації. Шокова реакція інколи проявляється в несподіваному зникненні почуттів, «охолодженні», ніби почуття провалюються десь у глибину. Це буває, навіть, якщо смерть близької людини не була раптовою, а очікувалася тривалий час. Відкидається сам факт смерті: «Він не помер», «Цього не може бути», «Я не вірю цьому». Про померлого не рідко говорять у теперішньому часі, він береться до уваги при плануванні майбутнього.

У процесі вияву суму обов»язково наступає озлобленість. Той, хто зазнав втрати, намагається звинувачувати когось у тому, що сталося. Удова може звинувачувати чоловіка за те, що він залишив її, або Бога, який не почув молитов. Звинувачуються лікарі та інші люди, які могли реально чи уявно не допустити такої ситуації. Мова йде про справжню злість. Якщо вона залишається всередині людини, то «підживлює» депресію. До речі, депресія починається з негативних думок.. Робота консультанта заключається в допомозі вилитися злості назовні. Тільки в цьому випадку зменшиться вірогідність розрядки злості на випадкових об»єктах.

Після першої реакції на смерть близької людини – шоку, злості – відбувається усвідомлення втрати й примирення з нею.

У статті «Сум і меланхолія» (1977)S.Freud назвав процес адаптації до нещастя «роботою суму». Сучасні дослідники «роботу суму» характеризують як когнітивний процес, який включає зміну думок про померлого, гіркоту втрати, спробу відійти від утраченої особи, пошук свого місця в нових обставинах. Цей процес не є якоюсь неадекватною реакцією, від якої треба вберегти людину. З гуманістичних позицій він прийнятий і необхідний. Ідеться про дуже тяжке психологічне навантаження, яке примушує страждати. Сум не слід усувати; цей стан повинен тривати стільки, скільки це необхідно.

Сум за померлим – типовий прояв суму. Людина, яка зазнала втрати, хоче повернути втрачене. Як правило, це ірраціональне бажання недостатньо усвідомлюється, що робить його ще глибшим. Слід з»ясувати символічну природу суму. Пошук померлого небезпідставний – він явно спрямований на відтворення втраченої людини. Не слід перешкоджати цим символічним зусиллям того, хто сумує, оскільки таким чином він намагається пережити втрату.

У траурі надзвичайно суттєвим є ритуали. Вони потрібні тому, хто сумує, як повітря й вода. Психологічно дуже важливо мати публічний і санкціонований спосіб вираження складних і глибоких почуттів. Ритуали необхідні живим, а не померлим, і вони не можуть бути спрощені до втрати свого призначення.

На консультуванні не повинен заглушатися процес сумування.

Слід відзначити, що «робота суму» не для всіх людей є ефективною стратегією подолання втрати. Багато залежить від стилю реакції. Людині, здатній заглушити болючі спогади іншим видом діяльності, «робота суму» мало допомагає.

Із закінченням «роботи суму» проходить адаптація до реальності нещастя, і душевний біль зменшується. Того, хто зазнав втрати, починають цікавити нові люди й події.

У період втрати страждання полегшуються присутністю рідних, друзів; причому, суттєва не їхня дійова допомога, а легка доступність упродовж кількох тижнів.

Роль слухача в деяких випадках може виконувати консультант. Клієнту слід надати можливість виражати будь-які почуття. Інше дуже важливе завдання консультанта – допомогти близьким правильно реагувати на сум людини, яка втратила близьких.



Переживання втрати при розлученні.

Втрата близької людини може трапитися не лише через її смерть. Розлучення являє собою аналогічну ситуацію й породжує схожу динаміку переживань. Розлучення – це смерть стосунків, що викликає найрізноманітніші, але завжди болісні почуття.

Скористаємося відомою моделлю опису розлучення Kubler-Ross:

1. Ситуація заперечення. Спершу реальність того, що трапилося, заперечується. Важко зразу змиритися з розлученням. На цій стадії ситуація розлучення сприймається з вираженим захистом: «Ніч�